Багато транспортних проблем є результатом інституціональних, міжурядових і правових труднощів, таких як децентралізація прийняття рішень на всіх рівнях держави; заплутана, іноді суперечлива, відповідальність державних організацій; складність узгодження державних і приватних інтересів.
Для того, щоб підвищити ефективність або зменшити неефективність торгово-транспортної системи й створити передумови для розвитку змішаних первезень вантажів держава повинна взяти на себе провідну роль, вживаючи таких  заходів:
а) заходи, що дозволяють гармонізувати режими відповідальності на транспорті й практику страхування, а також забезпечити юридичні рамки для створення розвитку операторів змішаних перевезень;
б) заходи, що полегшують торгово-транспортні операції (митне регулювання, торгово-транспортна документація, технологія електронного обміну даними й т.д.) і їх визнання торговельним співтовариством, операторами транспорту, державними організаціями, банками й страховими компаніями
в) заходи, що забезпечуюють безперебійний розвиток митних і транспортних операцій/послуг і що виключають нераціональне використання ресурсів, особливо комп'ютеризації діяльності митних адміністрацій, удосконалення інфраструктури (митне устаткування, внутрішні митні склади, інтермодальне первісне устаткування й т.д.) і коштів транспорту;
г) заходи щодо навчання місцевого персоналу як з державного, так і приватного секторів (у першу чергу експедиторів і комплексних перевізників).
Для того, щоб взяти до уваги інтереси сторін, що беруть участь у розвитку змішаних перевезень, і вирішити вищезгадані проблеми, необхідні більш тісні взаємовідносини між постачальниками послуг, транспортними компаніями, банками, страховиками й їх користувачами й державними організаціями. Лише в цьому випадку можливе раціональне використання наявних потужностей, координація транспортних політик, одержання синергійного ефекту. Такі взаємовідносини мають на увазі необхідність змін щодо відповідальності державних організацій, а також заснування координуючих органів і партнерства нового типу між державним і приватним секторами відносно використання транспортних систем.
Реалізація цих положень вимагає нових підходів. Прагнення до більш ефективних і безперебійних транспортних систем повинне виходити з необхідності мати стратегії планування й управління, що:
а) виходять за межі окремих видів транспорту й користуються плодами їхньої взаємної конкуренції, поліпшуючи одночасно їхню взаємодію;
б) ведуть до більш послідовного регулювання, не обмеженого конкретним видом транспорту;
в) ураховують вимоги нових робочих взаємин між державним і приватним секторами.
Необхідний надійний консультативний механізм, у якості якого може виступати національна організація сприяння торгівлі й транспорту. Цей механізм може також прийняти форму державної або приватної ініціативи, спрямованої на забезпечення скоординованої й надійної системи транспортування вантажів. Така ініціатива може підняти конкурентоспроможність і стандарти якості національної транспортної системи.
За допомогою такої організації можливе вироблення широко прийнятних проблем, а значить і підвищення ефективності перевезень. Вона дозволить поліпшити координацію між:
а) державними організаціями;
б) державним і приватним секторами;
в) комерційними сторонами;
г) з усіма цими учасниками змішаних перевезень вантажів на регіональному рівні.
Основними учасниками змішаного сполучення є держава, постачальники транспортних послуг і користувачі транспорту, від координації діяльності яких залежить розвиток змішаних сполучень взагалі і залізнично-автомобільного сектору зокрема.
В багатьох країнах світу не існує деражавних організацій, що займаються одночасно питаннями міжнародних перевезень всіма видами транспорту; перевезення окремими видами транспорту входять у компетенцію міністерських департаментів або навіть різних міністерств. У результаті міжнародні перевезення є сферою, де прийняття скоординованих дій ускладнено. Крім того, часто немає структури (установи), що координує дії державного й приватного секторів, хоча перший з них представлений повністю національним, а другий – частково іноземним капіталом. Тому відносини між державною адміністрацією й підприємствами можуть бути відзначені партнерством, якщо держава прагне до співробітництва, або недовірою, якщо воно зосереджено на захисті національних інтересів.
Ключові організації, відповідальні за політику, моніторинг і контроль над діяльністю, яка пов'язана з перевезеннями зовнішньоторговельних вантажів, включають, зокрема, міністерства транспорту, зв'язку й фінансів, митний комітет, міністерства промисловості й торгівлі, національні асоціації (союзи) перевізників і експедиторів, торгово-промислову палату, організації відправників вантажу.
Вони могли б координувати свої дії з користувачами транспорту й постачальниками транспортних послуг, банками, страховими компаніями тощо за допомогою, як згадувалося, національної організації, головною метою якої є заохочення вдосконалювання роботи транспорту в інтересах зовнішньої торгівлі країни.
Оскільки ефективність роботи національної організації залежить від її представницької ролі, вона повинна охоплювати всі сторони, пов'язані зі змішаним сполученням і торгівлею.
При цьому варто мати на увазі, що сам характер заходів щодо полегшення торгівлі й змішаних перевезень вимагає виходу за межі національних кордонів. Інакше кажучи, необхідність у координації не обмежена лише торговельними партнерами, тому що застосування відповідних заходів без участі сусідніх держав ризикує створити проблему транзитних перевезень.
Проходження вищевикладеної стратегії веде до того, що, зокрема:
а) з'являється економічний підхід до оцінки ролі держави в області транспорту;
б) скорочуються тривалість логістичного процесу й видатки на нього;
в) розвивається контейнеризація;
г) зміцнюється дієвість правових норм;
д) покладається відповідальність на операторів і користувачів;
е) обмежуються контрольні функції державних органів;
ж) усуваються умови для шахрайства;
з) ліквідується тіньова економічна діяльність у результаті її включення в рамки нормального економічного процесу, що характеризується правовою атмосферою бізнесу.
Отже, своєчасне з'ясування питань про масштаби, форми й методи державного регулювання змішаних перевезень вантажів дозволить більш глибоко визначити всю концепцію розвитку змішаних перевезень в Україні.