Выдвинута гипотеза зависимости транспортного развития от состояния социосферы. Допущено, что продукция транспорта формируется и изменяется (в масштабе, во времени и по сути) не в вследствие необходимости удовлетворения индивидуальных социальных потребностей, а в результате проявления закономерностей трансформации общества.

Залізничний транспорт поряд з галузевими науковими знаннями перебувають на шляху перманентного розвитку, відображаючи результати спільного впливу інтелектуальної сили теоретичної думки й прикладного досвіду. Інструменти рішень, виникаючих у процесі функціонування системи залізничних перевезень при вирішенні технологічних, економічних і соціально-політичних проблем, відповідають навколишньому техногенному середовищу й адекватні основам сучасної суспільної свідомості, якій властива дрібність сприйняття (комп'ютерне мислення), схильність до формалізації і механістичний світогляд. Однак, незважаючи на неухильний методологічний прогрес, окрема практична реалізація теоретичних ідей не дає бажаних результатів, що спонукає до поглибленого вивчання сучасного наукового розуміння залізничних транспортних процесів і заснованій на ньому організаційно-економічній побудові галузі.
Серед значного числа публікацій, присвячених транспортному обслуговуванню, відсутні глибокі дослідження, що розглядають перевезення як закономірний прояв соціосфери – глобального механізму взаємодії суспільства, у межах якого розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку. Більш точно, як продуцента окремої області, що підтримує й забезпечує соціальні взаємозв'язки – комунікаційної.
Закономірність існування системи залізничних вантажних і пасажирських перевезень як ланки еволюційної трансформації сучасного суспільства звичайно залишається поза увагою. Окреме переміщення вантажів і пасажирів по мережі залізниць розглядається як випадкове соціально-економічне явище, для управління яким підприємствами залізничного транспорту використовуються досить тверді планові методи організації техніко-технологічних і супутніх їм інформаційних і фінансово-економічних процесів. Інертність з досить повільною зміною стану системи, обумовлена масштабністю економічного об'єкта, величиною потокової маси й інерційністю мислення органів управління, забезпечує надання стандартного мінімуму транспортних послуг і зменшує ступінь толерантності, що виникає внаслідок стохастичності індивідуальних вимог у взаємодії по ланцюгу „попит – передпоїздне обслуговування – рух – послуги переміщення – споживання”.
У зв'язку із цим за межами наукового кругозору залишається вплив на хід транспортних процесів масштабного антропного фактора, не випадковий розвиток комунікаційного середовища й не випадкове утворення в механізмі взаємодії суспільства особливої області забезпечення зв'язків – сфери переміщення.
Подібний стан галузевих знань найтіснішим чином пов'язано зі своєрідним, історично сформованим уявленням про транспортне обслуговування як про сукупний прояв випадкових і різноманітних за своєю природою причин, нейтралізувати непередбачуваність яких можливо шляхом директивної організації з незначними уточненнями переважно довгострокового характеру. Із сучасної наукової свідомості упускається уявлення, що залізничний транспорт у цілому, а значить і комплекси вантажних і пасажирських перевезень зокрема, відноситься до явищ глобальних, властивих у закономірностях свого розвитку не тільки територіально обмеженому простору й не скільки для задоволення індивідуальних потреб, і є сукупною складовою погодженого у своїх частинах механізму взаємодії суспільства, вивчення частковостей якого повинне йти в найтіснішому взаємозв'язку з усвідомленням його як єдиного цілого.
Тобто залізничний транспорт, як матеріально продуцьований вид економічної діяльності, за своєю будовою являє собою погоджену у своїх частинах систему, досліджувати елементи якої треба в розширеному форматі як компоненти суспільного механізму з визначенням ролі й місця розташування в складній системі соціальних взаємозв'язків. При цьому продукцію транспорту, її трансформацію й масштабно-структурну облаштованість галузі необхідно розглядати не як наслідок задоволення індивідуальних соціально-економічних запитів, а як результат прояву закономірностей розвитку суспільства.