Поширення принципово нового направлення в економічної теорії – теорії людського капіталу, – це підсумок переосмислення ролі людини в суспільстві та в економічної сфері. На сучасному етапі розвитку економіки  саме людина,  а не засоби виробництва, стають основним економічним ресурсом, що визначає, в остаточному підсумку, конкурентоспроможність будь-якої організації.  Саме тому в умовах, які склалися в країні та вплинули на роботу всіх галузей економіки,  ще більше зростає роль управління людськими ресурсами  залізничної галузі.
Людський капітал – це сукупність активів, які потребують інвестицій та генерують на протязі певного періоду дохід або/та задоволення індивіду  і дохід кожному  іншому суб’єкту економічних відносин. Суб’єктами економічних відносин є держава, роботодавець, суспільство. Об’єктами людського капіталу  є активи людини: природжені здібності: фізичні, психологічні, інтелектуальні; набуті розумові здібності: знання, вміння, навики; інші здібності: здоров’я, мотивації, мобільність, енергія, рівень духовного та культурного розвитку, моральність.
Виходячи з визначення та характерних ознак людського капіталу можна з впевненістю відзначити можливість застосування даної економічної категорії на галузевому рівні.
Людський капітал залізниці – це трудовий потенціал, який представлено у вигляді активів персоналу залізниць, збалансованого за рахунок резерву потенціалу, який ще не реалізовано.
Таким чином, становиться зрозуміло, що необхідно управління персоналом здійснювати саме  в рамках концепції людського капіталу задля ефективного використання потенціалу кожного робітника галузі, як активу, який створює капітал.
Модель управління персоналом залізничного транспорту повинна містити підсистему, яка має на меті розвиток людського капіталу галузі за рахунок капіталізації трудового потенціалу та яка  повинна включати: принципи управління; окрему структуру;  визначені цілі, задачі та об’єкти; механізм дії, механізм удосконалення підсистеми; структурні зв’язки з внутрішнім та зовнішнім середовищем.